КРУТИ

Земля дрижала. Схід в огнях жеврів.
Сурміли сурми. Гримали гармати…
А в їх очах вогнистих і завзятих
Горів святий благословенний гнів.

Ішли, де білість сніжних полів,
Де смерть взялася з вітром танцювати;
Свистіли кулі… Рвалися гранати…
— і постаті майнули в вир вогнів.

І прогоріло… Порохом зайшло…
Могилок триста заросло травою.
А ти, як все, усміхнене село
Сниш сині сни в солодкому спокою.