До війни село було більше за площею ніж на даний час. Тут де зарез стоїть школа, була теж школа у виляді букви П . Її збудувала бригада Долганова - він сам військовий будував заставу і разом школу, школа була дерев'яна- семирічка, вчились в школі в дві зміни. Школу спалили жителі села для чого це було зроблено не відомо і до цього часу. Тут де на даний час парк був клуб і в клубі бібліотека.Де зараз майстерня - була лікарня.Де зараз париміщення нової сільської ради було побудовано магазин.
У жнива 1943 року село було повністю спалено. Перед тим як німці мали спалити село жителі були попередженні про страшну подію і повтікали в ліс. Спочатку вони жили у куренях зроблених з хмизу, а потівм 2-3 родини об'єднувались і копали землянки або будували таку-сяку хатку, посередині якої будували піч з однієї сторони печі жила одна сім'я, а з іншої інша.Так жили років 2-3, а дехто 5-6. Зразу після закінчення війни люди боялися жити в селі і тільки приблизно у 1946 році помаленьку почали повертатися в село.У 1951 році в селі було ще дуже мало хат.Колгосп почали відбудовувати у 1946 році.Люди у колгоспі працювали за трудотдні і тільки на весні 1957 року стали давати якусь копійку.
Після війни учні навчались на хуторі Бутиха.Вчив дітей Сингаєвський Іван Степанович.А на тому місці де було приміщення старої школи збудували невеличку школу на 4-5 кімнат. Вона була семирічка, діти навчались у дві зміни.Школу збудували з старих хат поляків.
